Дистанційна робота показує новий парадокс: вона підвищує залучення співробітників, але одночасно шкодить їхньому загальному добробуту, пише IZ. Про це йдеться у щорічному звіті «State of the Global Workplace», який аналізує стан працівників у всьому світі, передає Gallup.
За останніми даними, найвищий рівень залученості продемонстрували саме ті, хто працює повністю віддалено — 31%. Для порівняння: серед гібридних працівників та офісних (які потенційно можуть працювати дистанційно) показник становить лише 23%, а серед тих, хто взагалі не має змоги працювати віддалено — 19%.
Підвищена залученість може пояснюватися більшою автономією. Співробітники, які працюють із дому, мають більше контролю над розпорядком дня, краще зосереджуються, ефективніше використовують час та легше досягають стану потоку. Це створює враження, що дистанційка виграє в усіх аспектах.
Однак повна картина виявляється більш суперечливою.
Попри високі показники залученості, лише 36% повністю віддалених працівників вважають, що процвітають у житті загалом. Це менше, ніж серед гібридних співробітників та офісних з можливістю дистанційки — по 42%. Водночас, дистанційники демонструють кращі показники самопочуття, ніж ті, хто прив’язаний до офісу без альтернатив — 30%.
Показовим є й інший аспект: ті, хто працює повністю віддалено, частіше повідомляють про злість, смуток та самотність. За останніми підрахунками, 45% таких працівників відчували сильний стрес напередодні опитування. Це більше, ніж серед офісних (39% — для дистанційно здатних, 38% — для недистанційно здатних). Показник гібридних співробітників — 46%.
Перше — фізична ізоляція часто означає соціальну. Без спільних обідів, особистих бесід, жартів і командної атмосфери, робота перетворюється на рутину без емоційної підтримки. А соціальні зв’язки — це один із головних чинників життєвої задоволеності. Наприклад, спільне харчування з іншими має такий же вплив на благополуччя, як і рівень доходів.
Друге — автономія сама по собі може викликати тиск. Без чіткого розмежування робочого та особистого часу, без структурованого розкладу й постійної координації з колегами, деякі працівники швидше вигорають. Гнучкість — це бонус, але водночас і навантаження на когнітивні ресурси.
Третє — технічні труднощі. Робота, що потребує постійної командної взаємодії, стає складнішою, якщо вона повністю переведена в онлайн. Відеозустрічі, проблеми з підключенням, відсутність доступу до обладнання — усе це додає фрустрації.
Щоб уникнути зниження добробуту працівників, компаніям варто запроваджувати конкретні інструменти підтримки. Регулярні онлайн-зустрічі без формального порядку денного, командні активності, менторські програми, доступ до психологічної допомоги — усе це може допомогти зменшити почуття ізоляції.
Також важливо заохочувати працівників до чіткого розмежування робочого і особистого часу. Створення чітких рамок для робочих годин і відпочинку зменшує емоційне вигоряння та знижує рівень стресу. Компанії, які поєднують продуктивність із турботою про благополуччя, отримують не лише ефективну команду, а й лояльних співробітників.
Недостатня увага до емоційного стану дистанційників може мати серйозні наслідки для компаній. Наприклад, 57% повністю віддалених співробітників активно або пасивно шукають нову роботу. Якщо працівник залучений — цей показник зменшується до 47%. Але серед тих, хто і залучений, і задоволений життям, кількість таких — лише 38%.
Отже, роботодавцям варто знайти баланс: користуватися перевагами дистанційної моделі, водночас мінімізуючи її емоційні ризики. Інакше навіть найвмотивованіші співробітники можуть залишити команду.
Нагадуємо, раніше ми писали про те, що тривала робота змінює структуру мозку.