Індустріалка - новини Запоріжжя

Запоріжжя, Культура, Фоторепортаж
Запоріжець з задоволенням займається нечоловічою справою - фото
Поделиться

Запоріжець Олексій Турчин вишиває собі оберегову сорочку та зіткав вже кілька крайок

В родині Олексія Турчина всі щось робили власноруч — мама, бабусі, сестра, брат. Він також творча людина — в дитинстві батьки віддавали сина до художньої та музичної шкіл. А вже в дорослому віці Олексій захопився вишивкою.

Турчин Олексій

— Хотілося придбати собі щось з національного одягу, а ручна робота, як відомо, коштує недешево, — розповідає Олексій Турчин. — А тут кума якось розказала, що вишила сорочку доньці на 1 вересня. Я подумав: «Як можна самому зробити сорочку?» А потім — «А чому б і ні?».

Турчин з берегинями

На щастя Олексія, в Фейсбуці він натрапив на допис Олени Шевчук з групи «Запорізькі берегині» (вона об’єднує запоріжанок-патріоток), яка запрошувала всіх бажаючих на курси з вишивки. На перше заняття Олексій пішов з дружиною. Дружина не захотіла ходити на курси — вона в’яже, а Олексій залишився.

— Я пройшов повністю курс, захопився вишиванками, — продовжує чоловік. — Це справа непроста, треба вивчити багато технік вишивки, стилі, традиції. Зрештою, треба мати вільний час і натхнення.

Турчин Олексій

— Олексію, ви зараз в вишитій сорочці. Це ваших рук справа?

— Ні, це вишила народна майстриня. Свою я зараз вишиваю. Ми вивчали оберегові знаки, які раніше вкладали в вишивку. Сорочку собі зібрав з майже скіфських візерунків. Автентика точно буде! Ні в кого такої немає. Тому вона і робиться повільно. Сорочка білого кольору, орнамент вишиваю чорними, червоними нитками.

Турчин Олексій

— Ви сказали, що візерунки на ній — специфічні. Тобто, використовуєте давню вишивку.

— Так. Вважаю, що сорочка повинна нести енергетику, бути своєрідним захистом для того, хто її носить. Кожний квадратик чи ромбик на сорочці щось означає, це оберегові знаки (на фото — візерунок XIX ст. ). Вони дають чи силу, чи удачу. Може, й на здоров’я впливають. Ну, так пишуть про них.

Турчин узор

— Тобто, у вас буде оберегова річ, ще й вишита власноруч.

— Так. До речі, я читав, що в давнину українці носили сорочки, на яких було небагато вишивки. Її ще й ховали — тому що оберегові знаки повинні бути ближче до серця, їх не виставляли напоказ. Я чомусь вірю, що це саме так.

Турчин крайка

— Наскільки я знаю, ви також виготовляєте крайки.

— В нашому гуртку багато хто з дівчат вже зробили собі сорочки, тому постало питання, що робити далі по вбранню — плахти, спідниці, запаски. Олена Чубатенко почала вчити на курсах їх робити. А чим підперезувати спідниці? Крайкою.

Дівчата поїхали в Київ, знайшли там майстрів. 2 чи 3 дні були, вчилися. Наталя Титова замовила в Вінниці бердечка (це спеціальний пристрій, призначений для ткання поясів у вигляді дощечки з почерговими повздовжніми щілинами і круглими отворами, через які почергово проходять парні і непарні нитки основиглиці.

Повинні були бути майстер-класи по виготовленню крайок. Але карантин затягувався і їх все не проводили. Я не витримав, поїхав до Наталі Титової: «Дайте мені бердечко!». Надворі мені показали прийоми, вдома в Інтернеті ще почитав та подивився. І вже три крайки зробив.

крайка

Чоловіки колись носили широкі крайки — 10-15 см, на Західній Україні ширина доходила і до 22 см. Від пояса ця річ відрізняється тим, що крайку можна замотати декілька разів. Її роблять з вовни чи бавовни.

Це функціональна річ — вона зігріває спину, поперек, нею підперізуються, щоб не заробити грижу, коли виконуєш важку роботу. Це такий каркас, який тримає спину.

До речі, вважаю, що крайка, зроблена вручну, енергетично більш насиченіша, ніж зроблена механічним способом. Тому що в її виготовлення вкладаєш серце і душу. У нашій групі в Фейсбуці «Ткацтво Запоріжжя», де ми всі спілкуємось, лозунг є такий: «Кожній сорочці — своя крайка!».

крайка

Окрім курсів з вишивки, Олексій Турчин літом ще відвідував курси з петриківського розпису.

— В мене є мета — робити килими, на які переносити петриківський розпис. Це важко, думаю. Але мені хочеться зробити таку річ, — ділиться своїми задумами Олексій.

Турчин працює

Олексій Турчин — ветеран АТО, пройшов через Іловайський котел. Але про цю сторінку свого життя він згадувати не хоче: дуже боляче. Повернувшись додому, через деякий час влаштувався на ПрАТ «Запоріжвогнетрив», працює пакувальником на складі готової продукції. У Олексія — 12 років гарячого стажу, в минулому він — феросплавник. Каже, треба три роки стажу для пенсії допрацювати.

Приходить додому і коли є вільна хвилина — бере в руки голку і нитки. «Коли вишиваю, відпочиваю душею і серцем», — говорить Олексій Турчин.

Читайте також: В Запорожье волонтеры вышили рушник для военных

Фото автора та Олени Шевчук


Комментарии читателей