Індустріалка - новини Запоріжжя

Інтерв'ю, Запоріжжя, Культура, Фоторепортаж
Запорізька художниця створює з тканини та ниток приголомшливі роботи - фото
Поделиться

Головний художник запорізького Театру молоді Тетяна Власенко переносила на свої роботи образи з невидимого оку навколишнього світу й передчувала війну

Із запорізькою художницею з текстилю, головним художником Театру юного глядача Тетяною Власенко ми спілкувались за день до війни та планувала підготувати інтерв’ю до 8 Березня. Але вийшло, як вийшло… Наприкінці інтерв’ю художниця відповідає на запитання, задане зовсім недавно.

Художник Тетяна Власенко

Багато запорожців, безумовно, захоплювалися в ТЮГу чудовими декораціями й костюмами, придуманими Тетяною Власенко. Цей театр – її єдине місце роботи, де вона працює з 1985 року (починала художником-декоратором), з перервою на навчання у Львівській академії мистецтв.

Окрім театральних робіт, Тетяна Власенко створює незвичайний авторський текстиль. Вона винаходить нові форми та фактури. Вражає фантазією. Робить з тканин і ниток такі неймовірні витвори мистецтва, що важко уявити, як таке можна вигадати. Причому все це виглядає дуже сучасно і суперпрофесійно.

Художник Тетяна Власенко

Художник Тетяна Власенко

Твори Тетяни Власенко абсолютно не схожі на чиїсь інші, що дуже цінується в мистецтві. Тетяна Власенко брала участь у багатьох українських виставках. Представляла нашу країну на престижних профільних виставках за кордоном. Це Міжнародна трієнале текстилю в Лодзі, виставка мінітекстилю в Японії, Міжнародний фестиваль печворку у Бірмінгемі (Англія).

«Довго не могла визначитись, ким хочу стати»

Художник Тетяна Власенко

— Тетяно, за що ви любите текстиль?

– Любов до текстилю в мене була завжди. Він нескінченно різний, пластичний та виразний і дає масу можливостей для творчості. Він такий теплий, м’який. І викликає позитивні емоції не тільки у жінок та дітей, а й у сильної половини людства.

— А з чого почалася це любов?

— З пелюшок — це теж тканина (сміється). А ще в дитинстві я жила у будинку, який розміщувався у колишньому корпусі швейної фабрики, біля Будинку одягу. А фабрика працювала в іншій будівлі і періодично ми засовували голови в ґрати і просили: «Тітка, дай клаптик!». Мабуть, із цього й почалося. У мене була дитяча швейна машинка. Але одяг шити і не люблю і шию його погано.

Художник Тетяна Власенко

– Як ви стали художником?

— Мама змусила (сміється). Вона хотіла бути художницею, але не стала, бо я народилася. Мене почали активно долучати до мистецтва, я змалку малювала. З восьмого класу займалася у художній студії Сергія Латанського. Довго не могла визначитись, ким хочу стати. Варіанти були такі: бібліотекарем, маляром чи доглядати тварин.

Але мама наполягла на своєму, і я вступила до Бобруйського художнього училища в Білорусії, яке побачила по телевізору – мені там дуже сподобалося. На другому курсі зрозуміла, що це моє, я цим займатимуся. Спеціалізувалася на розписі по дереву. Після училища три роки попрацювала у Театрі молоді (він же Театр юного глядача. – Ред.) та вступила до Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (тепер – Львівська академія мистецтв) – саме там текстиль став моєю улюбленою професією.

Художник Тетяна Власенко

— Яке мистецтво вплинуло на вашу творчість?

— Впливало все, що бачила. У різні періоди різне, всі художники проходять захоплення красою та майстерністю створеного до них, поки шукають себе. Досить сильний вплив справило мистецтво Єгипту та Стародавніх культур Латинської Америки — у кольорі та стилістиці. А, наприклад, одяг та панно індіанців майя, зроблені з пір’їнок, наштовхнули мене на думку використати замість пір’я шматочки шовку – вийшла нова технологія. У аборигенів Австралії «підглянула» малюнки крапками. Взагалі люблю роботи народного мистецтва різних країн світу. Звісно, ​​бо я українка, вплинуло й українське мистецтво. Взагалі, мені подобається багато чого.

Художник Тетяна Власенко

«Текстиль — це не тільки батик, вишивка та гобелен»

— У вас величезна різноманітність текстильних технік. З чого починали?

— З батика, хоча в академії навчилася величезної кількості текстильних технік, наприклад, ткати. Наразі батик дуже популярний. А коли я починала всі знали лише чай «Батік». А цією технікою володіли небагато художників. Тоді він був для мене надзвичайно важливою частиною творчості.

Художник Тетяна Власенко

Взагалі, робити щось руками вчилася змалку, сама. Наприклад, в’язати. Тоді довго лежала у лікарні та вивчала підручники з праці, щось дівчинки показували. Масу технік я і зараз освоюю самостійно, за книжками, інтернетом. Наприклад, темарі — вишиті японські кулі, дуже гарні, які дарують народження дитини, на весілля.

На мене дуже вплинули поїздки на міжнародну бієнале «Скіфія» до Херсона на початку 2000-х, де я виставлялася. Раніше інформації було мало, інтернет у мене з’явився наприкінці 1990-х. І на «Скіфії» у мене надзвичайно розширилися горизонти! Я була вражена, що діється у світі.

Текстиль — це не тільки батик, вишивка та гобелен. А й будь-які плетіння (з лози, паперу, металу і т. д.), всілякі роботи, де використовуються тканини й нитки (наприклад, інсталяція з ключів, що висять на нитках), об’єкти зі збитого, як повсть, паперу, мікс різних технік і багато іншого.

І тоді я зрозуміла, що у батику мені вже тісно. Мені подобається ця техніка, і я думаю до неї повернутися. (До речі, нещодавно друкувала обмежений тираж ранніх батиків на хустках та шарфах). Але захотілося обсягу, ритму, фактур.

Художник Тетяна Власенко

Художник Тетяна Власенко

— І з’явилася вишивка на фетрі, картини з подушечок, квілт та печворк у поєднанні з вишивкою та іншими техніками, ковдра з фотографіями у прозорих кишеньках, картина з «пір’ячком» з шовку, новорічні текстильні іграшки, панно з ґудзиків…

— Так, першими експериментальними роботами стали колажі з фетру з вишивкою. (Панно «Котявка» у такій техніці було представлено на виставці «Сімейство котячих у рік Тигра«, яку презентували у січні у Запорізькому обласному краєзнавчому музеї. — Ред.). Пробувала зробити колаж – мозаїку зі шматочків фетру, яку прогладжувала праскою. Цій техніці навчали в інституті. Але я не зовсім задоволена результатом. І одного разу спробувала скріпити стики тканини яскравими стібками. Врешті-решт так захопилася, що стібки стали повноцінними декоративними елементами. Хоча, мабуть, і мій батик можна зарахувати до арттекстилю.

Художник Тетяна Власенко

Мені нудно в одному напрямі. Вважаю, що моя головна біда, як певною мірою митця, що відбувся, це те, що не вмію працювати серіями. Коли починаю роботу у певній техніці, бачу велику серію. Але потім хочеться робити щось нове. Думаю, це професійні витрати від іншої моєї спеціальності – театральний художник, сценограф та постановник. Тому що в театрі в мене завдання — не повторюватися, дивувати та вирішувати простір сцени для вистави, яка завжди є унікальною.

Художник Тетяна Власенко

«Екстрасенси мені якось сказали, що беру образи з невидимого оку навколишнього світу»

— Візитівкою ваших робіт 1990-х років стала серія батику із життя мусликів — вигаданих вами казкових істот з округлими формами та обличчями, одночасно повернутими у фас та профіль. Звідки вони взялися?

– Придумала сама. Прочитала в якійсь книзі фразу про такого собі Мусліка, який поклав у кишеню липку цукерку. І згодом його образ трансформувався на батику. Хоча екстрасенси мені якось сказали, що я беру образи з невидимого оку навколишнього світу, але лише позитивні. У тому числі й мусликів. Про що я, звісно, ​​не підозрювала.

Художник Тетяна Власенко

— А як з’явилися оригінальні картини з подушок на «липучках», які можна міняти місцями? 

– Придумала їх для сина, перша робота була у вигляді пазла. Вперше показала її на Міжнародній бієнале текстилю «Скіфія-2002» у Херсоні. А у 2007 році організатори «Скіфії» направили мене, серед трьох художників, представляти Україну на Лодзинській трієнале текстилю. Там показувала ще одне панно з подушечок «Де я?» (вони розписані пиками з різним виразом. – Ред.). Прикріплюю подушечки до основи за допомогою липкої стрічки. Все можна відірвати та прикріпити на те саме або інше місце. Взагалі всі мої панно з подушечками – це ігри, їх можна перетасувати, переклеїти, перемішувати. Мені подобається, щоб була не просто площина, а витвір мистецтва з ігровими моментами.

Художник Тетяна Власенко

— Як і інтерактивна картина з ґудзиків «Ніхто не один», до якої люди пришивали ґудзики і на виставці. А як виникла її ідея?

— Коли я побачила, що у мене дуже багато окремих ґудзиків без пари – величезна банка. Ну як непотрібних? Вони потрібні одне одному, коли зберуться дружно. Так народилася ідея роботи «Ніхто не один (No one is alone)». Панно я відправляла до Києва, на виставку клаптевого шиття України в рамках Фестивалю печворка України-2021. А разом із нею ґудзики й все, що треба, щоб їх пришити, щоб відвідувачі виставки теж змогли стати учасниками. Кожен міг пришити ґудзик, і показати те, що здається непотрібним, може стати у нагоді, з’єднатися і прозвучати в новій якості артоб’єкт.

Художник Тетяна Власенко

Художник Тетяна Власенко

«Хочу створити великі, виразні роботи з несподіваним поєднанням тканин»

— Який свій твір вважаєте головним, улюбленим?

— Сьогодні це «Деліла», яку також можна віднести до текстилю. У Старому Завіті Деліла — кохана Самсона, яка зрадила його і видала секрет, що його сила полягала у волоссі. Робота є колаж вирізок з журналів із зображенням волосся. (Покрита шаром воску). Вважаю, що в ній є моє особисте зростання, вихід на інший етап. Є серйозна доросла мова дорослого художника.

Художник Тетяна Власенко

Художник Тетяна Власенко

— Що вам найбільше подобається зображати на авторських роботах?

– Зараз – якісь абстрактні речі. Співвідношення ритмів, мас, фактур, тактильну і світлову чуттєвість. Нині мені хочеться говорити такою мовою.

— Що зараз для вас у творчості найважливіше?

— Оскільки час життя піджимає, хочу створити роботи великі, виразні — мікс печворку, квілту, батику, з несподіваним поєднанням тканин — наприклад, африканських (у секонді купую багато незвичайних тканин) та джинсової. І робити це швидко. Наприклад, на роботи «Місяць», «Сонце» — аплікація та вишивка на оксамиту — я витрачаю від чотирьох місяців до пів року. Вишиваю пару годин вечорами, мені це подобається, це мій релакс. Але все ж таки текстиль — це моя друга професія. А перша і головна — театральна.

Художник Тетяна Власенко

«У театрі я художник «домашній»

— Скільки вистав зробили у театрі?

— Близько ста. Це не дуже багато для театрального художника. Зазвичай вони у роз’їздах, ставлять вистави у різних містах. Бо вистави – це нерівномірне виробництво. Але я художник «домашній», тобто практично всі мої спектаклі – у моєму театрі. Можливо тому, що я займаюся і текстилем.

Художник Тетяна Власенко

— Свою роботу до якої вистави вважаєте найуспішнішою?

— Костюми для всіх казок – там можна відірватись і робити, що хочеш! Люблю їх вигадувати. Задоволена костюмами в «Апельсиновій принцесі», «У пошуках Дракона». Незвичайні костюми у «Сто тисяч».

Що стосується сценографії, то улюблена – до вистави «Жінка у стилі осінь», вона вже не йде. Це був величезний парашут, який рухався всю виставу – опускався, підійматися, просто дихав разом із дією. Там була дуже складна схема монтажу. З тих спектаклів, які можна подивитися, подобається сценографія з машинерією (чинною фабрикою з млином та конвеєром) у «Сто тисяч» та в «Танго». Але мені не соромно за жодну свою роботу.

Художник Тетяна Власенко

— Над чим зараз працюєте у театрі? (Питання за день до війни).

— Над виставою «Жан та Беатріс». Це шалена сучасна п’єса канадської письменниці-феміністки Керол Фрешетт. Вистава буде йти на Малій сцені, створюємо там дуже своєрідний простір.

«Ілюзія безпеки»

А це питання поставила нещодавно:

— Чим займаєтесь під час війни?

– Війна поділила наше життя на до та після. І це недавнє інтерв’ю здається мені таким своєрідним пам’ятником мого мирного життя…

Художник Тетяна Власенко

Театр працює, але не так, як в мирні часи. Колектив показує на виїзді концерти та інтермедії для дітей, волонтеримо, готуємо нові номери та шліфуємо старі спектаклі. Коли я не зайнята в цих процесах, то ріжу стрічки для маскувальних сіток — робота з текстилем знову ж таки.

Художник Тетяна Власенко

У 2019 році я зробила першу роботу із серії «Ілюзія безпеки». (Картина, здавалося б, мирного повсякденного життя, а поруч блукають хижаки. – Ред.). Захотілося її створити, бо відчувала – все дуже хитко. Було відчуття, що всі ми живемо у своєму маленькому затишному та влаштованому світі, по суті на вулкані у дуже небезпечному та тендітному світі. А безпека – це лише ілюзія. Тоді почала ще три текстильні колажі із цієї серії. За своїм звичаєм далі переключилася на інші проєкти. Але зараз бачу, що це моє «передчуття війни» і хочу саме цю серію, хай із чотирьох робіт, довести до кінця.

Художник Тетяна Власенко

Художник Тетяна Власенко

Ще на стадії роздумів спільний проєкт із запорізьким краєзнавчим музеєм з гербарію Йосифа Бойка, це унікальне зібрання трав нашого краю, який планую втілити у текстилі.

Словник «Індустріалки»

Печворк (англ. рatchwork — клаптева робота) або клаптикове шиття — вид рукоділля, при якому цільний виріб зшивається за принципом мозаїки зі шматочків тканини.

Квілт (англ. quilt — ковдра) — практично те ж, що і печворк, але тканина простегана нитками, як ковдра.

Батик — ручний розпис по тканині з використанням резервуючих складів, у тому числі воску. Техніка виникла Індонезії. У дослівному перекладі з яванської мови батик — «малювання гарячим воском».

Художник Тетяна Власенко

«Індустріалка» також писала: Як сучасне запорізьке мистецтво у 1990-ті вийшло з підпілля.

Читайте також: Відома запорізька художниця намалювала зворушливу серію картин про квіти й війну.

Читайте наші новини на сайті zprz.city

Фото Олександра Прилепи, надані Тетяною Власенко, з архіву «Індустріалки» та зі стонінки Театру молоді у «Фейсбук»


Комментарии читателей