Індустріалка - новини Запоріжжя

Інтерв'ю, Военное положение, Головні, Запоріжжя, Фоторепортаж
Жителька окупованих Поліг: Біжиш під снарядами й здається, що все
Поделиться

Пологи: життя в окупації

Це інтерв’ю мешканки Поліг публікуємо двома мовами – українською, а нижче – російською. Щоб свідчення очевидця могли прочитати й росіяни.

Это интервью жительницы Полог публикуем на двух языках — на украинском, а ниже — на русском. Чтобы свидетельства очевидца могли прочитать и россияне.

Пологи: життя в окупації/жизнь в оккупации

Свій день народження цього року мешканка Поліг Запорізької області Людмила запам’ятає надовго. Цього дня, 6 березня, рідне місто Людмили було окуповане російськими військовими. І замість святкового столу вона з рідними просиділа у невеликому підвалі свого приватного будинку, рятуючись від куль та снарядів. Поздоровлень телефоном теж не було – ще 3 березня, коли в Пологах почалися бої, зникла електрика (її включили лише через 11 днів) та інтернет. Днями Людмилі з донькою та онукою вдалося виїхати з Поліг, і вона розповіла про життя в окупації – лише те, що бачила сама чи бачили та поділилися з нею родичі та знайомі.

— Вдень 6 березня російські військові їздили паралельною з нами вулицею (там живе моя племінниця) і стріляли у двори людям, у яких стояли машини, — згадує жахи війни Людмила. – В одному із дворів біля свого автомобіля стояв 30-річний хлопець. Його застрелили на очах дружини. Про це мені розповіли сусіди з тієї вулиці. Взагалі, стріляти російські військові можуть розпочати, залежно від їхнього настрою. Це не лише росіяни, а й чеченці та буряти.

А ще я особисто бачила у вікно, як вулицею, перпендикулярною до нашої, їздили російські БТР, «Урал» і ще якась військова машина з російським прапором. На тій вулиці мешкав наш родич, молодий хлопець. Минулого року він одружився й нещодавно у нього народився син. Він забрав дружину та сина із запорізької лікарні. У них кутовий будинок біля траси. І вони весь час сиділи в підвалі з маленьким сином, боялися, що рознесуть їхню хату. Хлопець пішов до мами на сусідню вулицю, щоб домовитись про переїзд до неї. А коли йшов, то потрапив під перехресний вогонь, йому прострелили бік. Його не змогли забрати одразу, і він помер від втрати крові. Коли хлопця принесли ввечері додому, він ще трохи дихав, але вже все… Його навіть не було у чому поховати, у місті неможливо купити труну. Просто загорнули у ковдру та поховали через день.

Ще був страшний випадок, коли подруга онуки вийшла надвір вигуляти собаку. І дівчинку розірвало снарядом прямо на очах батьків, які в цей час перебували в будинку.

У перші дні окупації стріляли біля нас. На сусідніх вулицях було чути автоматні черги. Ми нікуди не виходили. Дякувати Богу, на нашу вулицю російські військові не заїжджали. А знайомі розповідали, що вони можуть зайти до будь-якої оселі, взяти все, що сподобається. Відбирають телефони й навіть автомобілі.

Обстріли були ракетами та снарядами. Я особисто бачила, як летіли дві, а потім ще три ракети. На блакитному небі їх було чітко видно, як олівці. Ми бачили, як летіли фосфорні бомби – від них мерехтіння, як після салюту. Чим стріляють або бомблять дізнаємося й по звуку. Обстріли бувають майже щодня.

Пологи: життя в окупації/жизнь в оккупации

…1 березня я розмовляла з сестрою з Росії. Вона сказала: «Не вірте фейкам. Прийдуть росіяни, вони звільнять вас і ви заживете». — «Від чого ви нас звільните? Ти ж сама тут жила і бачила, що у нас немає ні нацистів, ні бандерівців. Хтось вигадав і ви вірите». Більше ми не розмовляли. А в результаті деяких наших людей звільнили від майна, яке вони наживали роками і яке забрали російські військові, що дивувалися, як гарно живуть наші люди. А когось звільнили й від життя.

Ось у знайомих родичі із Росії кажуть, а як ви доведете, що стріляли російські військові? А хто, якщо зараз українських військових у Пологах взагалі немає? Нині у нашій місцевості лише російські військові. Вони окупували лікарню, поставили там бетонні блоки, стоять БТРи. Російські військові оселилися у лікарні, там же працює їхній хірург. Місцевого персоналу там наразі немає. Але працювала моя знайома. І розповіла мені, що росіяни кажуть, мовляв, у нас дуже добре відділення хірургії. Туди привозять поранених російських військових, підліковують та переправляють у Токмак.

Пологи: життя в окупації/жизнь в оккупации

— Який був найстрашніший для вас момент?

— Коли я бігла під снарядами. 7 березня пішла по молоко на сусідню вулицю з сусідкою, щоб не було так страшно. Там люди тримають корову. І коли підходили до їхнього будинку, вибіг господар і закричав, щоб ми швидше йшли на подвір’я. Ми швиденько заскочили в веранду і тут через їхній будинок почали летіти снаряди. Скло на веранді одразу почало сипатися. Ми попадали в них у коридорі та лежали. Коли трохи стихло, господар вивів нас не дорогою, а городами. Ми швидко пішли й знову почали летіти снаряди. Біжимо, а снаряди летять, ми чуємо їхній свист і тріск. Ноги стали як ватяні. Ти біжиш, біжиш і, здається, що все, ти там і залишишся… У мене потім півдня серце так билося, ледь не вискочило з грудей, так я злякалася.

— Чи постраждав ваш будинок?

— Ні. У сестри в сусідньому будинку вибило шибки вибуховою хвилею. Це сталося, коли снаряд летів через наш будинок і потрапив до п’ятиповерхівки. А недавно ми чули сильний тріск. Виявилося, у городи впав снаряд – яма утворилася метри з два глибиною. На дахах будинків сестри та сусідів утворилися дірки від уламків – побило шифер.

Пологи: життя в окупації/жизнь в оккупации

— Чи доступна у Пологах інформація з українських джерел?

— Інтернет у нас з перебоями. До речі, прослуховування багато – фонить. Коли розмовляю телефоном, то сама себе чую.

Телебачення є українське та російське. Російськими каналами показують, які їхні військові добрі, як роздають гуманітарну допомогу. А вони пограбували магазини та торгові бази, а потім у деяких точках починають роздавати. Якщо ж люди не хочуть брати, то наставляють автомат – або береш, або ми застрелимо тебе. І знімають на камеру, як роздають допомогу.

Магазини пограбували одразу – і російські військові, і деякі місцеві жителі. Один магазин був з металевими дверима, росіяни не змогли їх відкрити та заїхали на БТРі. Щось забрали. А потім було замикання, і все взагалі згоріло.

— Яка ситуація у Пологах з продуктами?

– Люди довго жили на своїх запасах, у кого що є. Гуманітарку росіяни раніше не пускали. Розстрілювали машини, що везли з Оріхова хліб. Знайомий продавець, який торгував на ринку, відправив сім’ю до Запоріжжя, а сам вирішив продовжувати привозити продукти до міста. Потім зник. Виявилось, підірвався на міні. Його тіло кілька днів було неможливо забрати з дороги.

…Тепер привозять нашу гуманітарку, але черга за нею в тисячу людей, і дають пару консервів, пачку макаронів, шматочок ковбаси. Ми не стояли. Загалом намагалися з дому не виходити. Останнім часом наші люди почали привозити продукти та продавати на вулицях з автобуса. Ціни приблизно як зараз у Запоріжжі. Можна і переводити в готівку гроші — перекидаєш з карти на карту й тобі дають готівку.

— Як тварини переносять війну, обстріл?

— Великий сторожовий собака доньки, стаффордширський тер’єр, коли почали стріляти, став ховатися в будці, погано їсти, сильно схуд. Дуже боялася, навіть гавкати перестав. І в день, коли ми їхали, собака помер. Дуже шкода. На вулицях міста багато покинутих собак.

— Чому ви вирішили поїхати саме зараз?

— Відчули, що треба їхати заради безпеки. І внучці треба вчитися, а в Пологах практично немає інтернету.

— Як вам вдалося виїхати?

— Офіційного гуманітарного коридору з Поліг немає. Винаймали машину. Стерли з телефонів усі соцмережі, банк-онлайн, усе патріотичне. Комп’ютер та продукти з собою не брали – можуть відібрати на російському блокпосту. Але нас майже не перевіряли. В основному, перевіряли водія, бардачок, під сидіннями, багажник з нашими речами. У доньки один раз подивились сумку. А ось хлопців, ми бачили, змушували роздягатися, дивилися татуювання.

Коли їхали, бачили багато мін на трасах та узбіччях. Бачили машину, розбиту від мін, у якої метал зім’ятий, як папір, і не одну. Бачили підірваний російський танк.

Ми проїхали з Поліг до Запоріжжя швидко, за три години. А от приїзду машини чекали довго, вона простояла 2,5 години біля одного з населених пунктів, перечікуючи обстріли.

Загалом з міста поїхало багато пологівців, молоді з дітьми. В основному, залишилися старі та інваліди.

— Які настрої у пологівців?

-Трохи почуваються покинутими. Хочеться, щоб офіційно більше говорили про те, що відбувається у нас і в селах нашого району, адже ми під окупацією понад місяць. Щодо настроїв, то є різні люди. Але загалом чекаємо, що наше місто звільнять наші українські війська. Чекаємо на перемогу.

Пологи: життя в окупації/жизнь в оккупации

Пологи: жизнь в оккупации

Свой день рождения в этом году жительница Полог Запорожской области Людмила запомнит надолго. В этот день, 6 марта, родной город Людмилы был оккупирован российскими военными. И вместо праздничного стола она с родными просидела в небольшом подвале своего частного дома, спасаясь от пуль и снарядов. Поздравлений по телефону тоже не было – еще 3 марта, когда в Пологах начались бои, пропало электричество (его включили только через 11 дней) и интернет. На днях Людмиле с дочкой и внучкой удалось выехать из Полог, и она рассказала о жизни в оккупации – только то, что видела сама или видели и поделились с ней родственники и знакомые.

— Днём 6 марта российские военные ездили по параллельной с нами улице (там живет моя племянница) и стреляли во дворы людям, у которых стояли машины, — вспоминает об ужасах войны Людмила. — В одном из дворов возле своего автомобиля стоял 30-летний парень. Его застрелили на глазах у жены. Об этом мне рассказали соседи с той улицы. Вообще, стрелять российские военные могут начать, в зависимости от их настроения. Это не только россияне, но и чеченцы, и буряты.

А еще я лично видела в окно, как по улице, перпендикулярной нашей, ездили российские БТР, «Урал» и еще какая-то военная машина с российским флагом. На той улице жил наш родственник, молодой парень. В прошлом году он женился и недавно у него родился сын. Он забрал жену и сына из запорожской больницы. У них был угловой дом у трассы. И они все время сидели в подвале с маленьким сыном, боялись, что разнесут их дом. Парень пошел к маме на соседнюю улицу, чтобы договориться о переезде к ней. А когда уходил, то попал под перекрестный огонь, ему прострелили бок. Его не смогли забрать сразу и он умер от потери крови. Когда парня принесли вечером домой, он еще немножко дышал, но уже все… Его даже не в чем было похоронить, в городе невозможно купить гроб. Просто завернули в одеяло и похоронили через день.

Еще был страшный случай, когда подруга внучки вышла во двор выгулять собаку. И девочку разорвало снарядом прямо на глазах родителей, которые в это время находились в доме.

В первые дни оккупации стреляли близко возле нас. На соседних улицах были слышны автоматные очереди. Мы никуда не выходили. Слава Богу, на нашу улицу российские военные не заезжали. А знакомые рассказывали, что они могут зайти в любой дом, взять все, что понравится. Отбирают телефоны и даже автомобили.

Обстрелы были ракетами и снарядами. Я лично видела, как летели две, а потом еще три ракеты. На голубом небе их было четко видно, они как карандаши. Мы видели, как летели фосфорные бомбы – от них мерцание, как после салюта. Чем стреляют или бомбят узнаем и по звуку. Обстрелы продолжаются почти каждый день.

…1 марта я разговаривала с сестрой из России. Она сказала: «Не верьте фейкам. Придут русские, они вас освободят и вы заживете». — «От чего вы нас освободите? Ты же сама здесь жила и видела, что нет у нас ни нацистов, ни бандеровцев. Кто-то придумал и вы верите». Больше мы не разговаривали. А в результате некоторых наших людей освободили от имущества, которое они наживали годами и которое забрали российские военные, удивлявшиеся, как красиво живут наши люди. А кого-то освободили и от жизни.

Вот у знакомых родственники из России говорят, а как вы докажете, что стреляли российские военные? А кто, если сейчас украинских военных в Пологах вообще нет? В настоящее время в нашей местности только российские военные. Они оккупировали больницу, поставили там бетонные блоки, стоят БТРы. Российские военные поселились в больнице, там же работает их хирург. Местного персонала там сейчас нет. Но работала моя знакомая. И рассказала мне, что россияне говорят, мол, у нас очень хорошее отделение хирургии. Туда привозят раненных российских военных, подлечивают и переправляют в Токмак.

Пологи: життя в окупації/жизнь в оккупации

— Какой был самый страшный для вас момент?

— Когда я бежала под снарядами. 7 марта пошла за молоком на соседнюю улицу, с соседкой, чтобы не было так страшно. Там люди держат корову. И когда подходили к их дому, выбежал хозяин и закричал, чтобы мы быстрее шли во двор. Мы быстренько заскочили на веранду и тут через их дом начали лететь снаряды. Стекла на веранде сразу начали сыпаться. Мы попадали у них в коридоре и лежали. Когда немного стихло, хозяин вывел нас не по дороге, а огородами. Мы быстро пошли и тут опять начали лететь снаряды. Бежим, а снаряды летят, мы слышим их свист и треск. Ноги стали, как ватные. Ты бежишь, бежишь и, кажется, что всё, ты там и останешься… У меня потом полдня сердце так билось, чуть из груди не выскочило, так я испугалась.

— Пострадал ли ваш дом?

— Нет. У сестры в соседнем доме выбило стекла взрывной волной. Это случилось, когда снаряд летел через наш дом и попал в пятиэтажку. А недавно мы слышали сильный треск. Оказалось, в огороды упал снаряд – яма образовалась метра два глубиной. На крышах домов сестры и соседей образовались дырки от осколков – побило шифер.

— Доступна ли в Пологах информация из украинских источников?

— Интернет у нас с перебоями. К слову, прослушки много – фонит. Когда разговариваю по телефону, то сама себя слышу.

Телевидение есть украинское и российское. По российским каналам показывают, какие их военных хорошие, как раздают гуманитарную помощь. А они ограбили магазины и торговые базы, а потом в некоторых точках начинают раздавать. Если же люди не хотят брать, то наставляют автомат – или берешь, или мы тебя застрелим. И снимают на камеру, как раздают помощь.

Магазины разграбили сразу – и российские военные, и некоторые местные жители. Один магазин был с металлическими дверями, россияне не смогли их открыть и заехали на БТРе. Что-то забрали. А потом было замыкание и все вообще сгорело.

Пологи: життя в окупації/жизнь в оккупации

— Какая ситуация в Пологах с продуктами?

— Люди долго жили на своих запасах, у кого что есть. Гуманитарку россияне раньше не пускали. Расстреливали машины, которые везли из Орехова хлеб. Знакомый продавец, который торговал на рынке, отправил семью в Запорожье, а сам решил продолжать привозить продукты в город. Потом пропал. Оказалось, подорвался на мине. Его тело несколько дней не могли забрать с дороги.

…Теперь привозят нашу гуманитарку, но очередь за ней в тысячу человек, и дают пару консервов, пачку макарон, кусочек колбасы. Мы не стояли. Вообще старались из дома не выходить. В последнее время наши люди начали привозить продукты и продавать на улицах с автобуса. Цены примерно как сейчас в Запорожье. Можно и обналичивать деньги – перебрасываешь с карты на карту и тебе дают наличку.

— Как животные переносят войну, обстрелы?

— Большая сторожевая собака дочки, стаффордширский терьер, когда начали стрелять, стала прятаться в будке, плохо есть, сильно похудела. Очень боялась, даже лаять перестала. И в день, когда мы уезжали, собака умерла. Очень жалко. На улицах города много брошенных собак.

— Почему вы решили уехать именно сейчас?

— Почувствовали, что надо уезжать ради безопасности. И внучке надо учиться, а в Пологах практически нет интернета.

— Как вам удалось уехать?

— Официального гуманитарного коридора из Полог нет. Нанимали машину. Стерли с телефонов все соцсети, банк-онлайн, все патриотическое. Компьютер и продукты с собой не брали – могут отобрать на российском блокпосту. Но нас почти не проверяли. В основном, проверяли водителя, бардачок, под сидениями, багажник с нашими вещами. У дочки один раз посмотрели сумку. А вот ребят, мы видели, заставляли раздеваться, смотрели татуировки.

Когда ехали, видели много мин на трассах и обочинах. Видели машину, разбитую от мин, у которой металл смят, как бумага, и не одну. Видели взорванный российский танк.

Мы проехали из Полог до Запорожья быстро, за три часа. А вот приезда машины ждали долго, она простояла 2,5 часов у одного из населенных пунктов, пережидая обстрел.

Вообще, из города уехало много пологовцев, молодежи с детьми. В основном, остались старики и инвалиды.

-Какие настроения у пологовцев?

-Немного чувствуют себя брошенными. Хочется, чтобы официально больше говорили о том, что происходит у нас и в селах нашего района, ведь мы под оккупацией больше месяца. Что касается настроений, то есть разные люди. Но в целом ждем, что наш город освободят наши украинские войска. Ждем победу.

Читайте також: Внаслідок ворожих обстрілів у місті Пологи Запорізької області постраждала дитина.

Читайте наші новини на сайті zprz. city.

Фото зі сторінки у «Фейсбук» Пологівського портала «ПІК», плакат «Пологи — це Україна» Лариси Клімової


Комментарии читателей