Індустріалка - новини Запоріжжя

Запоріжжя
Учасниця столичної бієнале з Запорізької області розповіла про найбільші страхи окупації
Поделиться

В окупованому селі неподалік від Мелітополя Людмила Шамрай разом з сином пережили голод, обшук

Людмила Шамрай — авторка фото, що потрапили до столичної фотовиставки в рамках конкурсу від газети «День», відчула на собі всі жахи окупації. Тривалий час жінка не мала змоги евакуюватися, а коли це сталося, нарешті відчула полегшення.

В село Лагідне Токмацького району Запорізької області ворожа техніка увійшла ще 26 лютого, з того моменту населений пункт опинився в окупації. Відсутність електропостачання та води, нестача харчів та ліків, постійна загроза життю і не тільки через обстріли — все це пережила фрілансер Людмила Шамрай разом з сином Богданом.

В окупованому селі неподалік від Мелітополя Людмила Шамрай разом з сином пережили голод, обшук

— За декілька днів в магазинах закінчилися продукти. Відчувався брак їжі. Мені весь час згадувався голодомор 32-33 років, невже гірка історія українського люду повториться знов? Я підраховувала скільки чого можу дати Богдану, яблука ділила навпіл, одну половину різала, а іншу ховала. Зазвичай, усі мої продукти більше орієнтовані на смаки Богдана, він дуже вибірковий у харчуванні. Я їла переважно овочі: буряк, моркву, картоплю, капусту, робила для себе вінегрет та інші салати. Ми жили без ліків, зв’язку, бензину. Ми були відрізані від усього світу, — так описала життя в окупованому селі Людмила, коли вже змогла вибратися на підконтрольну Україні територію.

Виїхати з Лагідного до Запоріжжя жінка змогла лише 6 травня. Вона наголосила, що всі дві місяці намагалися бути непомітною, адже «будь-яке слово могло коштувати свободи». За словами Людмили, були люди, яких окупанти забирали за одну лише публікацію на Фейсбуці. А вона мала активну позицію і побоювалася потрапити в полон. Тим паче, що у селі проводились облави, під час однієї завітали російські військові і до помешкання жінки.

В окупованому селі неподалік від Мелітополя Людмила Шамрай разом з сином пережили голод, обшук

— Я дивилася на озброєних рашистів навколо, у мене душа замирала від страху, — описала свої відчуття згодом Людмила. — У Дніпрі я займалася різноманітною патріотичною та волонтерською діяльністю. Про мене писали на сайті «Антифашист», називаючи «местечковой майданщицей». Якось мій друг пожартував: спочатку ти виходила на акції з портретом Олега Сенцова, якщо тебе візьмуть у полон, то Олег Сенцов буде виходити на акції за твою свободу з твоїм портретом. Тоді ми посміялися, а коли почали зникати учасники АТО/ООС, патріоти, активісти та інші свідомі люди, і ворог зі зброєю стояв біля мого дому, було не до сміху, мене трусило мов у пропасниці.
Також, як повідомляла «Індустріалка», Людмила стала однією з переможців Міжнародного фотоконкурсу газети «День». Журі вразила світлина, яке жінка зробила, коли мешкала у Дніпрі й працювала кореспонденткою місцевої газети. На знімку  – одруження бійця зі своєю коханою в реанімації лікарні імені Мечникова. 25 січня Людмила відвідала відкриття бієнале у Києві, про цю подію писали ЗМІ. Але, на щастя, ці публікації не побачили окупанти.
В окупованому селі неподалік від Мелітополя Людмила Шамрай разом з сином пережили голод, обшук
— Я не знала чим закінчиться візит рашистів, але коли пролунав дзвінок у двері, пішла відчиняти, — продовжила опис подій Людмила. — Якби я не відчинила двері, вони б мені їх розстріляли. За дверима стояло троє озброєних окупантів. Один з них сказав, що вони мають оглянути моє житло, чи не переховую я когось. Водночас надвір вийшов мій сусід, і рашисти розділилися, двоє пішли до нього, один зайшов до мене. Можливо, це мене врятувало. Троє окупантів з автоматами й одна жінка з дитиною, важко сказати, що могло б статися. Я провела ворога по кімнатах, у думках бажаючи йому опинитися в пеклі. Він поспіхом усе оглянув і вийшов. Все відбулося занадто швидко, Богдан не встиг злякатися. Із хорошого, я заспокоїлася, бо зрозуміла: окупанти нічого не знають ні про мене, ні про мої справи. Після переїзду в село я створила ще один профіль на Фейсбуці, суто для місцевих, щоб занадто від них не відрізнятися. Там здебільшого постила Богданчика, котиків і свої велопокатеньки. Ось так бажання бути як усі «зіграло мені на руку».
В той же вечір у Людмили сталася істерика, вона зрозуміла, що більше не відчуває себе у безпеці у власному домі. Тож жінка остаточно вирішила евакуюватися і при першій нагоді виїхала до Запоріжжя.
Читайте наші новини на сайті zprz.city.

Комментарии читателей