Індустріалка - новини Запоріжжя

Запоріжжя, Фоторепортаж
У школі Запоріжжя з початком війни вчительки стали ще й швачками - фото
Поделиться

У запорізькій школі №75 на початку війни розгрузки для військових волонтери — вчителі шили у сховищі

З перших днів широкомасштабного вторгнення рф в Україні у загальноосвітній школі №75 сформувався волонтерський центр з учителів. Ініціатором його створення виступила учителька української мови та літератури Вікторія Камінська.

Камінська

Вікторія — відомий волонтер, у складі групи “Волонтерські вареники ZP” з 2014 року багато разів їздила в зону проведення АТО/ООС.

Запоріжці не тільки дарували військовим відчуття домашнього затишку, смачно годуючи їх варениками, які власноручно перед поїздкою на фронт наліпили. Волонтери також організовували  культурно-розважальні програми з театральними постановкам та арт-терапією.

цех у школі

— 24 лютого, у перший день війни, у багатьох був напівсвідомий стан, — розповідає координатор шкільного волонтерського центру Вікторія Камінська. — Четверо наших учителів пішли здавати кров. Прийшли о 9 годині, а здати кров змогли лише о 6-й вечора — так багато там було людей.

Всі переживали за наших солдатів, ми були як одна сім’я. Я б сказала, там був повний драйв!

Перша енергетична хвиля — звідти. Нас багато, ми не одні, ми знаємо що робити.

Наступного дня зайшла в АТБ і побачила на полиці бинти і вату. Все згребла! Зайшла в аптеку, теж щось набрала.

Прихожу в школу, дивлюсь на цей пакет з ліками — грошей витрачено немало, а ліків не так і багато. Але я ж знаю, що поранені є, ми для них кров здавали…

Вікторія Камінська написала пост у шкільну групу. До неї стали телефонувати вчителі, частина колег кидали гроші на картку.

цех у школі

— За кілька днів зібрали 38 тисяч гривень, — розвовідає Вікторія Анатоліївна. — Купили медикаменти. Аптеки принесли нам чудові знайомства, так як у перші дні було не дуже багато таких, як ми, волонтерів. Допомагали перевозити медикаменти Артур та Сашко, ми ж без машини.

Тим часом у школу запоріжці почали зносити матраси, постіль, одяг, перев’язочні матеріали і медикаменти. Несли все, що у них було, навіть початі ліки.

цех у школі

 — 26 лютого відвезли медикаменту в міську лікарню, куди поступили на лікування хлопці. Спитали що треба. Наступного дня привезли, а нам сказали, що їх вже забезпечили медикаментами і порадили відвезти в іншу лікарню, яка теж приймала поранених бійців. Поїхали двома машинами. Сюди ще два рази привозили медикаменти, — продовжує розповідь  координатор волонтерського центру.

цех у школі

Одного дня Вікторії зателефонував колишній учень Юрій і розповів, що з товаришами йде у тероборону. З цього батальону територіальної оборони і почалася допомога шкільного волонтерського центру захисникам України.

Вікторія  Анатоліївна розпитала у Юрія про потреби. Зібрали по списку і відвезли батальону на позиції.

цех у школі

— Я хочу низько вклонитися нашим людям — ми за день зібрали те, що було хлопцям треба, спочатку у них було мало необхідних речей, — каже вчителька і волонтер.- А через 3 дні, коли знову назбирали, виявилося, що частину з того, що ми зібрали, їм вже привезли.

В батальон ТрО везли з навколишніх сіл, із Запоріжжя. В перші дня наш народ дуже мобілізувався для допомоги бійцям. Оце надихає!

Потім Юрій зізнався, що у них нема форми, розгрузок, касок. А до Вікторії Камінської в цей час прийщов ще один випускник. Він збирав колекцію форм, у хлопця їх було декілька. А також були дві каски.

Так він одну каску і одну форму залишив собі, а решту приніс у школу і віддав. Сказав учительці — відвезіть хлопцям.

— Потім цей хлопчик пішов у ЗСУ, — розповідає Вікторія Анатоліївна. — Його довго не брали, молодий, але він узяв “ізмором”. Заходить до нас. У бої його не беруть, він не служив. Проходить службу тут, у Запоріжжі, буває десь на виїздах.

цех у школі

Для волонтерського центру справжнім випробуванням стало прохання Юрія пошити розгрузки. Усі навіть поняття не мали, що то таке.

— Запитали у Юри, як виглядає розгрузка. Каже, ну таке, з карманчиками, — згадує Вікторія Камінська. — А в мене чоловік воює. Телефоную йому, прошу розказати, що воно таке. “Пам”ятаєш, у мене жилет такий з карманами, то це розгрузка, — розказав чоловік. — Давай в інтернеті шукать, як воно шиється. А у нас нема ні тканини, ні лекал.

Вирішили, що будемо шити з джинсів. Хай будуть хоч які, аби були.

Поприносили джинсів багато. Кинули на Фейсбуці клич — у кого є лекало для пошиття розгрузки? Лекало нам не прийшло.

Цей пост прочитала директор Шарм-туру Ірина Саламаха. Приїхала до нас, розпитала, що робимо, яка потрібна допомога.

Розповіла їй, що кинули клич серед учителів обслуговуючої праці, але як шити розгрузку ніхто не знає. Наступного разу Іра привезла жилет з кишенями, ми зняли мірки.

Потрібної тканини не було, шили зі старих джинсів чи того, що приносили люди. Іра нам першу нормальну тканину привезла — рип стоп піксель.

Перші жилети зав’язувалися з боків, як розлітайки — ми не знайшли липучок. Хлопці беруть їх, обнімають мене, сміються. Я сміялась крізь сльози — я знаю, як повинна виглядати розгрузка.

Якщо спочатку шкільні волонтерки не дуже розбирались у тканинах для військової амуніції, то тепер вони вже профі — шили розгрузки для військових, тепер додалися панами, які будуть берегти наших захисників від палючого сонця..

Ольшанська

А поліцейська Євгенія Ольшанська завзято шиє “розгрузки” для аптечок — індивідуальних та колективних, які голова Запорізької обласної профспілкової організації атестованих співробітників органів внутрішніх справ Віктор Нестеренко передає співробітникам поліції.

аптечки

У школі працюють два швейні цехи. Свій внесок у нашу велику перемогу вносять Камінська Вікторія, Корчева Людмила, Волкова Юлія, Чердаклієва Наталія, Федченки Оксана та Олександр, Фігураш Лариса, Ольшанська Євгенія, Воронянська Катерина, Нефедова Олеся, Бабенко Наталія, Медведєва Олена, Лукомська Галина, Маленька Галина.

цех у школі

Всього у волонтерському центрі — біля 20 осіб. Є ще “кухарський підрозділ”, який усіх годує.

— У перші дні шили допізна, майже навпомацки, — згадує Вікторія. — Приходили і не працівники школи, працювали разом з нами з ранку до ночі. І колеги почали нас годувати, відкрили свій цех. Балують нас! Вони готують вдома, тут розігрівають. Зокрема готували страви країн Європи, за громадян яких наші хлопці також стоять.

вчителі-кухарі

До речі, в складі кухарського батальону — вчитель-новатор Артем Дудка, з яким автор цих рядків свого часу їздила в зону АТО до бійців. Поїздки організовувала керівник групи “Волонтерські вареники ZP” Надія Мороз.

обід

Все — для фронту, все — для перемоги! Під таким гаслом, відомим ще з років Другої світової війни, живе сьогодні дуже багато запоріжців, кожного дня доводячи усьому світові, що українці — неймовірні люди.

 Вікторія Камінська розповіла “Індустріалці” кілька історій про таких неймовірних людей, які проживають у Запоріжжі. Як зазначила Вікторія, переважна більшість небайдужих містян не хоче світитися.

— Найперше, що розчулило до сліз — прийшла пара пенсіонерів і принесла 5000 гривень, — згадує Вікторія Анатоліївна. — Гроші збирали на ремонт. Але почалася війна і вони вирішили віддати їх військовим ЗСУ. Ми не хотіли брати, але вони вмовили: “Візьміть, ми принесли для хлопців».

Якось зателефонувала директор магазину на Павло-Кічкасі Світлана. Коли ми зустрілися, вона запитала, скільки я заплатила за останній рулон тканини. Сказала, що 7500 гривень. І Світлана мені дала таку суму. Ми купили ще один рулон.

Ще одна історія пов’язана з моїм випускником, який зараз працює в Польщі. Він дізнався, що мій чоловік отримав поранення і зателефонував, що хоче допомогти пораненому бійцю.

Я сказала, що чоловіка безкоштовно прооперували, лікують. А якщо він хоче допомогти, може прислати на хлопців гроші. І він мені кидав на картку певні суми, які ми використовували за призначенням.

Мацкуляк

Директорка ЗЗОШ I-III ступеня №75 Юлія Мацкуляк дуже пишається своїм колективом: “Всі молодці, 100 процентів,  кожний допомагає як може”.

Юлія Вікторівна згадує перші дні війни, коли було незрозуміло, що робити і як буде розвиватися ситуація. Про те, що почалася війна, їй сказав чоловік. А потім почали телефонувати директори шкіл — виходити вчителям та учням, не виходити.

У шкільному чаті директорка звернулась до батьків — хто може, хай залишають дітей вдома.

цех у школі

— Перший день був страшним, — згадує Юлія Вікторівна. — Ніхто нічого не знав. Це був четвер. Наступного дня ми всіх розпустили, залишилися я, мої заступники, сторож.

В понеділок Вікуля (Вікторія Камінська. — Авт.)написала у Вайбері , що наші учні просять розгрузки. Що це таке? Спитала у чоловіка, він пояснив, що це такий спеціальний жилет. Ніхто не знає, як його шити, але знаємо, що будемо шити.

Наша вчитель трудового навчання у дівчат Наталія Дмитрівна Бабенко каже: “Я спробую, мені головне — знайти модель, зняти мірки і я вас навчу, ми все зробимо!” І все дуже швидко завертілося!

цех у школі

Машинки поприносили. А воно ж зима, рано темніє. Ще й комендантська година, в школі треба вимикати світло.

Перенесли машинки до сховища, де було світло. Віка сказала: “Я буду чергувати у сховищі, мені треба шити”. У мене дівчата дуже завзяті! Вони у сховищах шили перші вироби.

Підключили батьків, вияснили, хто у нас швеї. Першу розгрузку шила мама — Рослік Олександра. Каже нам: “Дівчата, ви не зможете, я, професійна швачка, ледве зробила”. “Нічого, зможемо! Розказуйте, що та як”.

Вона показала Наталії Дмитрівні, а Наталя Дмитрівна вже вчила колег.  Вчилися поступово. Хтось розпорював джинси, хтось прасував, кроїв, вирізав.

цех у школі

У березні діти до школи не ходили: з 28 лютого на два тижні учнів розпустили на канікули, а з 14 березня освітній процес призупинили. Дистанційне навчання для всіх класів відновили з 30 березня.

— Коли відновився освітній процес, кажу учителям: “Що будемо робити?” “Справимося”. З ранку проводили уроки, вночі перевіряли уроки, в перервах спускалися до сховища шити амуніцію для військових. По такому графіку і жили.

Саме головне — усі були небайдужі. Я така горда за моїх дівчат і що все це відбувається у нашій школі. Вони у мене всі молодці, бджілки-трудівниці!

З настанням літніх канікул волонтери, як розповіла Юлія Мацкуляк, розділилися на три групи. Щоб усі змогли відпочити і щоб процес пошиття не переривався — зараз великий попит на панами для військових.

панами

***

Якщо хтось захоче допомогти волонтерському шкільному центру, звертайтеся до координатора Вікторії Камінської за телефоном 0979547459

Фото Олександра Прилепи

Читайте також: Президент нагородив орденом захисника із Запоріжжя

Читайте наші новини на сайті  zprz. city.

 



Комментарии читателей