Індустріалка - новини Запоріжжя

Історія, Запоріжжя, Культура, Фоторепортаж
У садибі Попова у Василівці радянські незаможники тримали свиней і верблюдів
Поделиться

Рівно 98 років тому розкішний маєток передали комуні

150-річна історія садиби Попова у Василівці має особливий день — 17 травня. Саме 17 травня 1924 року маєток генерала Попова постановою Наркомзему України передали комуні «Незаможник».

Що було далі, дізнаємося з преси 1920-х років. Допоможе нам і настільна книга радянського вчителя – «Педагогічна поема» Антона Макаренка. Щоправда, свідчення журналістів і педагога кардинально різняться, проте однаково цікаві. 

Але спочатку про те, що ж таке комуна «Незаможник». Детальну інформацію про неї подав часопис «Нова громада» — найдешевший тоді в Україні журнал для села. Ось що він писав 15 лютого 1925 року. 

Червонопрапорна хліборобська комуна «Незаможник»

Заклав її гурток убогої сільської молоді, що повернулася в 1918-му році з фронту до села Юрківки, Запорізької округи, на Катеринославщині, та не могла пристати на думку і далі годувати злидні, господарюючи по старму, по-дідівському (село Юрківка – донедавна Оріхівського, а тепер Запорізького району. – iz).

З року 1919-го колективне господарство було закладено на двох десятинах землі, що з неї вжито під баштан одну десятину, під городину пів десятини та під садком лишено пів десятини. Уродило було першого року добре, але збути було нікуди, і колектив занепав.

Але молоді гарячі голови не залишали думки про поліпшення свого добробуту колективним господарюванням. Їх було всього 6-7 душ, і працювали вони, не покладаючи рук. Року 1920-го, за допомогою червоноармійських частин, засіяно було вже коло 20 десятин, із них  пшеничкою (кукурузою) 6 десятин.

І вже на початок 1922-го року коло колективу згуртувалося до 100 душ. 10-го лютого 1923 р. колектив перейшов на статут трудової с.-г. комуни. За часів махновського бандитизму члени комуни провадили уперту боротьбу з бандами, оберігаючи господарство од нальотів. 5-й Всеукраїнський з’їзд рад нагородив комуну Червоним Прапором. Постановою Наркомзему України з 17-го травня 1924 р. Юрківській комуні передано в користування маєток колишнього царського генерала Попова в с. Василівні, за 4 верстви од ст. Попово, півд.-зах. залізниць.

Має зараз комуна 1086 десятин землі. Всього їдців зараз у комуні 320, працездатних — 154. 

Попова у Василівці

Палац Попова в 1925 році, де тоді містилася селянська комуна. Фото з журналу «Нова громада»

Попова у Василівці

Учні та вихователі школи при комуні «Незаможник». Фото з журналу «Нова громада»

Попова у Василівці

Члени комуни «Незаможник». — На місці колишніх генеральських маєтків – огнища нового, комуністичного хліборобства, — писав у лютому 1925 року журнал «Нова громада» (фото звідти) 

А восени того ж 1925 року це огнище нового хліборобства відвідав керівник ще одного огнища – нового виховання — Антон Макаренко. Приїхав з офіційним папером, який дозволяв передати садибу Попова, де хазяйнувала комуна, під дитячу колонію Макаренка. Тож керівник установи прибув, аби узгодити передачу з чинними господарями й ознайомитися з майбутніми володіннями. І ось яку картину Антон Макаренко закарбував у своїй класичній книзі.  

Через ворота в двухэтажной башне въехали мы на огромный двор, выложенный квадратными плитами, между которыми торчали с угрюмым нахальством сухие, дрожащие от мороза стебли украинского бурьяна и на которых коровы, свиньи, козы понабрасывали черт знает чего. Вошли в первый дворец. Ничего в нем уже не было, кроме сквозняков, пахнувших известкой, да в вестибюле на куче мусора валялась гипсовая Венера Милосская не только без рук, но и без ног. В других дворцах, таких же высоких и изящных, тоже сильно еще пахло революцией. Опытным глазом восстановителя я прикидывал, во что обойдется ремонт. Собственно говоря, ничего страшного и не было: окна, двери, поправить паркет, штукатурка, Милосскую можно было и не восстанавливать; лестницы, потолки, печи были целы…

На черном дворе хозяйничала коммуна и хозяйничала отвратительно. Бесконечная конюшня была забита навозом, и в навозных кучах, давно без подстилки и уборки, стояли кое-где классические клячи с выпирающими остряками костей и с испачканными задами, многие плешивые. Огромная свинарня вся сквозила дырками, свиней было мало, и свиньи были плохие. На замерзших кочках двора торчали и валялись беспризорные возы, сеялки, колеса, отдельные части, и все это покрывалось, как лаком, диким, одуряющим бездельем. Только в свинарне вытянул к нам грязную бороду корявый дедушка и сказал:

— Колы в контору, так он в ту хатынку зайдить.

— А где же ваши свиньи? — спросил Митька.

— Как вы говорите?.. Ага ж… свиньи дэ?..

Дед затоптался на месте, потрогал прозрачными пальцами усы и оглянулся на станки. Видно, Митькин вопрос был для деда дипломатически непосилен. Но он храбро махнул рукой:

— Та… поилы, сволочи, свиней, поилы…

— Кто это?

— Та хто ж? Свои поилы… коммуна оця самая…

— Так и вы ж, дедушка в коммуне?

— Хе-хе, голубе, я в коммуни, як теля в отари. Теперь хто галасуваты глотку мае, той и старший. А диду не дали свинячины, не далы. А вы ж чого?

— Да по делу.

— Ага ж, по делу значить… Ну конечно, раз по делу, так идить, от там заседають… Заседають, как же… Они все заседають, а тут…

Антон Макаренко живо описав, як у колонії мріяли про життя й господарювання в палаці Попова. Та всі мрії розтрощила вказівка.

— Наркомфин не может согласиться на эту аферу — дать вам тридцать тысяч, чтобы ремонтировать никому не нужный дворец… Времена таких афер кончились. Сколько мы Наркомпросу миллионов давали, все равно ничего не выходит: раскрадут все, поломают и разбегутся.

А що ж комуна? Якщо вірити журналу «Всесвіт» від 15 березня 1926 року, то за зиму вона не лише очухалась, а й стала взірцем. Нижче – цей мажорний репортаж.

Комуна «Незаможник»

Юрківська комуна «Незаможник» є зразковою не лише в реєстрі Окрземуправління, але й на ділі. 

Серед місцевого населення комуна не лише культурно-виробничий осередок, але й культурно-освітній. 

Комуна міститься в палаці бувшого поміщика Попова. Величезне подвір’я… Хліви — оком не охопиш…

Волів, коней, корів, верблюдів чимало тут. Про сільсько-господарський реманент й казати не доводиться…

Їдальня при комуні спільна. Обід тут готують жінки по черзі. 

Крім того, єсть майстерні: кузня, столярна тощо. 

Для дітей при комуні є школа.

Електростанція дає енергію для освітлення господарства комуни. 

Дядьки дивуються: так скрізь електрика горить, навіть у хлівах. 

Комуна бере активну участь в громадській роботі серед населення, працює в кооперації, освітніх установах.

Чимало працювала комуна над підвищенням свого господарства. Чимало було мороки з підбором членів. Але тепер всі труднощі усунено й комуна стала на вільний шлях творчої роботи.

Попова у Василівці

Боковий вигляд палацу, в якому тоді розміщувалась комуна. Фото з журналу «Всесвіт», 1926 рік

Попова у Василівці

Палац у 1926 році. Фото з журналу «Всесвіт» 

Попова у Василівці

Будівля електростанції комуни незаможник, а до того, очевидно, власника маєтку. Фото з журналу «Нова громада», 1925 рік

Такі метаморфози відбувалися в садибі Попова в 1920-х роках. 

А в 22-му році XXI століття російські варвари спочатку обстріляли її, а потім пограбували.

Символом варварства став украдений унітаз. Добре, хоч безнога Венера не дожила до зустрічі з цими дегенератами. 

Автор: Михайло Семеренко

Фото: libraria.ua  

Читайте також: Як живуть тварини у Василівському зоопарку Запорізької області

Читайте наші новини на сайті  zprz. city.

 

 


Комментарии читателей