Індустріалка - новини Запоріжжя

Запоріжжя
Окупація в глухомані: як живе крихітне запорізьке село, в якому й до війни не було магазину
Поделиться

Війна переступила через село на задвірках великого району

Малесеньке село, де не набереться й сотні мешканців, переживає тимчасову окупацію, спираючись на власні сили.

— Садимо городи, — розказує жителька цього села на відлюдді в Мелітопольському районі. — Над нами літаки, гелікоптери дуже низько літають, а на землі спокійно.

Дбаємо про харчі самі — своє м’ясо, свої овочі. Хліб печемо власноруч.

Чуємо вибухи навколо, далеко від нас. Росіяни до нас навідались як би проїздом. Заїхали, подивились на наше село і більше ми їх не бачили.

А по крупніших селах навкруги влаштували перевірки. Робили це так – з’являлися, ставили блокпости, і поки робили перевірку, ніхто не міг виїхати. Під час перевірки заходили в кожну оселю, обстежували кожну кімнату, дивилися прописку.

Ми тримаємо зв’язок з мешканцями сусідніх сіл, то вони розказують різне. Десь непрохані гості запитували: «Можна зайти?» Звичайно, можна – хіба ж відмовиш людині з автоматом. А десь лізли до холодильника.

У нас такої перевірки не було – мабуть, зайди подивилися, що село малесеньке і не стали зв’язуватися з дріб’язком. Але ферми на околицях ретельно перевірили.

Тижнів два-три тому на трасі за селом техніка йшла.  Важка – узбіччям, а легка – асфальтом, так що хоч дорогу зберегли. Може, збираються нею ще їздити.

На поля не збочували, тож пшениця від того руху не постраждала.

По селах фермерам начебто не дозволяли  посівну, змушували щось там підписувати, тому це діло затягнулось. Однак зараз трактори працюють, сіють кукурудзу, на черзі соняшник. Так воно спокійніше.

Головне — не бомблять, тому спимо без напруги. А в перші дні жахливо боялися, підвали підготували.

Фермери своїм пайщикам допомагають – розвозять олію, крупу, цукор, борошна по 5-10 кілограмів дають. Але це не всім, вибірково – літнім людям чи іншим нужденним.

Ось так і тримаємося.

Пенсію нараховують на картку, але ж з неї готівку не зняти. Хіба що протягом місяця,  та й то по тисячі гривень.

А Укрпошта привозить пенсію із запізненням і не всім. Учора, щоправда, несподівано видали, ми й не чекали.

Привозять на продаж хліб і деяку крупу, переважно горох чомусь.

Нашому крихітному селу пережити воєнні негаразди простіше, мабуть, і тому, що в нас і життя простіше. Того ж магазину в селі й раніше не було, немає і зараз, тож бодай на один удар менше.

У місті по-іншому. Бачу, бо ми хоч і живемо на своєму, однак до Мелітополя зрідка їздимо. Навколо нього блокпости, машини перевіряють. Хай і без хамства, але це неприємно. А спочатку страшно було – кадировці, ДНРовці стояли. Тому до міста намагаємось їздити нечасто.

У Мелітополі зупинилось все — магазини зачинені, підприємства недіючі, аптеки порожні. Медикаменти не купиш навіть з рук.

А як бути тим, у кого діти. Немовлят не реєструють, видають лише довідки про народження. А раз немає реєстрації, то немає й виплати з допомоги на дітей.

Багато хто з Мелітополя виїхав, але й будинки полишати не можна – все обкрадається.

Залишки торгівлі там перемістилися на ринок, товар з Криму. За ним їздять спритні ділки. Адже з боку Запоріжжя завезення до нас перекрито.

Ціни в Мелітополі кусаються. Цукор – 80-90 гривень, палка ковбаси – 270-400.

Наближаються поминальні дні, а найдешевші цукерки (льодяники) – 300 гривень. А шоколадні – 500-600. Тож пиріжків напечу, та й усе.

Отак і тримаємось — обмежуємо себе, економимо, від чогось відмовляємось. Сподіваємось на свої надбання. Тому, поки тихо, зберігаємо спокій і садимо город.

Автор: Михайло Семеренко

Читайте також: В окупованих селах Запорізької області забороняють продавати українські товари

Дивіться ще: Як цвітуть черешні у тимчасово окупованому Мелітополі

Читайте наші новини на сайті zprz. city.

 


Комментарии читателей