Индустриалка - новости Запорожья

Видео, Запорожье, Культура
День The Beatles: как в Запорожье презентовали памятник Джону Леннону
Поделиться

Сегодня отмечают Всемирный день The Beatles

16 января, по решению ЮНЕСКО, считается Всемирным днем «Битлз» (The Beatles). Его учредили в 2001 году. В 1957 года в этот день в родном городе легендарной четверки, Ливерпуле, открыли клуб «The Cavern» («Пещера»), чтобы превратить этот город в столицу британского джаза. А в результате Ливерпуль стал молодежной культурной столицей мира. В 1961 году в «Пещере» дебютировала группа «Битлз» — и началась битломания. Также 16 января 1964 года песня «Битлз» «Я хочу держать тебя за руку» стала лидером американского хит-парада, сингл разошелся за 10 дней миллионным тиражом.

В Запорожье Всемирный день «Битлз» с особым размахом отмечали в 2017 году. Тогда, 16 декабря, в ДК металлургов открыли масштабный Всеукраинский фестиваль битломанов «Let it Beatles»  («Да будет «Битлз»). Центр искусств «Арт-Простор» проводил его благодаря гранту, выигранному в конкурсе социальных инициатив «Мы — это город» ПАО «Запорожсталь». 

— А сорок лет назад нас гоняли за западную музыку, – поделится тогда с «Индустриалкой» один из посетителей фестиваля Анатолий. — «Пинк Флойд» был вообще запрещен. Так же, как и у других ансамблей, цензура нашла что-то плохое в текстах одной-двух песен – и запретили. Правда, к «Битлз» относились более снисходительно. Мы, меломаны, коллекционеры, нелегально собирались в парке Пушкина возле цирка. Потом в парке Металлургов собирались. Менялись пластинками, продавали-покупали. Эти пластинки привозили те, кто ездил за границу. Приезжал милицейский «бобик», кого-то забирали, кто-то успевал убежать. Бывало, что и меня забирали. Конфисковывали пластинки и плакаты. Диски потом возвращали, а плакаты так и осели в райотделе милиции. А лет двадцать назад или раньше западную музыку начала выпускать фирма «Мелодия».

Фестиваль с участием украинских групп и других творческих людей проходил три дня. Была выставка портретов легендарной четверки известного запорожского художника Леонида Томилина. А на открытии фестиваля презентовали скульптуру «Дайте миру шанс», посвященную Джону Леннону. Ее в стиле контемпорери арт создал скульптор Григорий Потоцкий. Но позже скульптуру резко раскритиковали общественники, заявившие, что она дискредитирует творчество музыканта. Создали петицию против установки памятника. И на сессии Запорожского горсовета петицию поддержали большинством голосов. В результате скульптура осталась у заказчика.

Запорожца исключили из школы за «Битлз»

Воспоминания о "Битлз"

Своими воспоминаниями о «Битлз», «маленькими битломемуарами» с «Индустриалкой» поделился запорожец, живущий в Киеве, культуролог, представившийся инициалами О. К.:

— Пісні Beatles, а також інших тодішніх британських й американських біт-гуртів в середині 1960-х у Запоріжжі вже часто грали місцеві квартети й квінтети наживо на танцях в будинках культури. Також можна було придбати гнучку платівку з одною піснею «Бітлів» (на рентгенівських «ребрах») в маленьких студіях звукозапису. Остання така, здається, була на теперішній площі Поляка.

Партія комуністів разом зі своїми «органами» воліла не помічати цього аудіовторгнення капіталістичної естетики на загалом монотонний ринок розваг підвладних їй молодих громадян. Чому? Бо всі їхні злі сили йшли на переслідування тих співвітчизників, хто творили або репродукували щось «негідне» зрозумілими мовами. А текстів заморських пісень однаково ніхто не розумів. І понад те — власні вимоги ставила економіка. Туди, де грали тільки твори радянських композиторів, але нічого «забійного» імпортного, просто переставав ходити народ, танцмайданчики втрачали прибуток. Варто зауважити, що під «ракушку» в «Дубовому гаю» чи в парку Металургів квиток коштував копійок 30. І набивалося туди суботніми вечорами до 2000 танцівників і споглядальників. Це не рахуючи пари сотень тих, хто ловили ґав чи пританцьовували ззовні круглого паркану.

У ті ж часи особисто мене через The Beatles одного разу виключили зі школи. Щоправда, тільки на тиждень. Сталося це в шостому чи сьомому класі. Під час уроку співів я запропонував нашій милій учительці-домбристці поставити на її програвач мою гнучку платівку. Вона погодилася. На весь клас і коридор Пол МакКартні заволав свій невмирущий рок-енд-рол “I Saw Her Standing There” («Коли я побачив її»).

 

На радість школярам, ця «дика», на тодішній дорослий слух, пісня встигла прозвучати цілком. Але зразу ж по тому до класу ввірвалася наша нова директорка школи. Казали, ніби понижена до цієї посади з якогось посту в обкомі КПРС. Школа — ідеологічний заклад, а не танцмайданчик, наразі економічний чинник не спрацював.

Звісно, відбулося експрес-слідство. Я сказав, що поставив платівку без дозволу вчительки. Пані директорка погнала мене додому, заборонивши тиждень ходити до школи, а потім з’явитися до неї з батьками. Батькам я нічого не сказав, а в школу не ходив два тижні (батьки з раннього рання на роботу).

За кілька років по тому, коли вже став практичним меломаном — колекціонував, вимінював, продавав, купував справжні, напівлегально ввезені до країни рад довгограючі вінілові диски — на дисковому базарі, який тоді збирався в парку Пушкіна, обіч сучасного цирку, я часто зустрічав сина тієї директорки, затятого, як виявилося, бітломана. Історія правдива, і відбувалася вона на вулиці Миру, в тодішній школі № 32, де зараз міститься ліцей.

Читайте также: Как запорожцы отметили Международный день музейных селфи — фото

А также: All you need is love: насколько ты битломан — тест

Фото из архива «Индустриалки»


Комментарии читателей