Индустриалка - новости Запорожья

Главные, Запорожье, Культура
Кузьма: «Патріотизм – це відчувати, що зле твоїй країні»
Поделиться

Творческим замыслам Кузьмы не суждено сбыться из-за трагического ДТП, но хлесткую оценку нашему обществу он дать успел

Кузьма: «Патріотизм – це відчувати, що зле твоїй країні»

Кузьма: «Патріотизм – це відчувати, що зле твоїй країні»

Кузьма делится своими мыслями о чуваках и парадоксальной фигне, бардаке и бабках, неходячих пацанах и большущем хаосном процессе. Эти мысли напечатаны ниже
(Фото Екатерины Данилиной)

Наверное, еще долго родные, друзья, коллеги по творческому цеху и поклонники Андрея Кузьменко – лидера группы «Скрябин» – будут говорить о нем в настоящем времени. Настолько нелепой кажется гибель этого музыканта, писателя, телеведущего, продюсера, не таящего своих взглядов и настроенного на позитив. Но за ироничным отношением Кузьмы, как чаще всего его называли, ко всему и вся скрывалась цельная и многогранная личность. Убедиться в этом у корреспондента «Индустриалки» была возможность в октябре прошлого года – после концерта в Мелитополе: тогда разговор больше шел не о новых проектах, а о ситуации в стране

«В країні бардак, бо війна – то завжди бардак»

В Мелитополе Кузьма со своей группой стал участником благотворительного концерта, хотя и признался журналистам, что обычно отказывается от подобных мероприятий. И все из-за того, что их организация обходится намного дороже, чем получается в итоге собрать взносов. Если и соглашается «Скрябин» на такого рода выступления, то определенную сумму обязательно передает по назначению – тем, ради кого все затевалось.

— А взагалі-то, там, де починаються камери і мікрофони, закінчується благочинність. Якщо я зараз почну розказувати, що я роблю і як я помагаю – на фіга воно вам і мені?! – пояснил свою позицию Андрей Кузьменко на «фирменном» украинском, который значительно теряет в колорите при переводе. – Скажу одне: в країні бардак, бо війна – то завжди бардак, особливо в країні, яка ніколи війни не мала.

Саме страшне те, що більше 80 процентів людей не віддає собі відлік в тому, що та війна є. І в Дніпрі, думаю, і в Мелітополі, навіть в Маріуполі є люди, які кажуть: «Та, не дійде вона до нас, всьо буде нормально!». І то є сама велика наша біда!

— Вам не кажется, что в такой непростой обстановке в стране не стоит петь и танцевать, если говорить о концертах?
— Варто! У мене був такий «період ломки» – 4 місяці. Не лізли в голову ніякі думки, не хотілось робити ні концертів, нічого! Потім я прийшов до висновку, що треба займатися тим, чим ти можеш, і заробляти на цьому. Якщо люди не розуміють ситуації, нехай дають гроші, а ми тим грошам знайдемо застосування. А інакше як я зможу допомогти комусь, якщо я не заробляю? Правильно?!

— Как вам показалось, изменился Мелитополь, его жители, за те несколько лет после вашего предыдущего визита?
— Коли ми сюди приїхали, мені сказали знайомі з Мелітополя, що народ неоднозначно сприймає ситуацію, що є багато людей, які поділяють новоросійські погляди, і багато тих, які поділяють українські. Я не можу бути критиком цього, бо розумію, що був Совєтський Союз, і є інше покоління. І не можу цим людям сказати: «Гей, будьте за Україну, бо в Україні кльово!».

Я не маю такого права, хоча я патріот, і нікуди з тої країни не поїду! Бо щоб ми не доводили, всі білборди, які розвісили кандидати (разговор состоялся перед очередными парламентскими выборами. – Е.Д.), сумарно коштують 22,5 мільйона доларів. Якщо би ті бабки на війну! Або не на війну, а відмотати пльоночку назад і красти можновладцям не 90 відсотків, а хоча би 50, а 50 лишити на країну! Просто рай би був, розумієш?! Країна небагата, так ще вони умудряються красти!

— Вы упомянули о патриотизме, а свое определение этого понятия у вас есть?
— Патріотизм – відчувати, що зле твоїй країні. Коли добре, то всі патріоти. А відчувати, що зле. Не комусь там, за 200 кілометрів від тебе, а зле і тобі.
Що тобі тяжко дихається. Що ти можеш звалити куди хочеш, маєш візу відкриту, але ти будеш сидіти і брати участь у тому, що відбувається.
Якщо тобі то болить, то ти в якійсь мірі патріот. А вже в якій мірі, це залежить від того, наскільки сильно ти цим хворієш.

«Не обов’язково відносити пораненим хлопцям останні гроші»

— Можете ли дать какой-то совет семьям, в которых мнения по поводу событий разделились, ведь, бывает, родные люди просто перестают понимать друг друга?
— Думаю, війна дає відповіді на ці питання. От тільки-но стояла переді мною дівчина, яка втекла «від бомб» з Донбасу з малим. Роботи в неї нема, дитина хворіє. І що я їй скажу? «Чувіха, я не знаю ні одного благодійного фонду, який тобі допоможе. Я тобі можу дати тисячу гривень, але всім — ні!». Я ж не Сорос чи Біл Гейтс.

Війна — то є та відповідь на питання: «Ви хотіли щось інакше?» – «От получили!». А тепер ті, куди війна ще не дійшла, нехай думають, що робити — кликати її до себе чи ні. Ми жили, нам же було кльово! І тут почались якісь скандальні ситуації, які переросли в катастрофу. І тепер ніхто не знає, що з нею робити.

На жаль, в країні утворилось два паралельні світи. В Києві є воєнний госпіталь, ти робиш з нього крок — стоїть кафе «Марокана», в якому салат коштує 250 гривень!

До пацанів, поранених в червні, ще люди щось носили, а в липні, серпні, вересні практично нікого не було.
По великому рахунку ті, хто воюють, абсолютно викинуті з суспільства, нікому не потрібні. Коли ти туди заходиш, попадаєш в якийсь інакший світ, і ти переймаєшся тою бідою, і вже не можеш без того жити. Ти водиш хлопців до себе вдома помитися, тому що їх раз на місяць протирають мокрими салфетками.

Коли ти садиш в душі чувака, в якого перебитий позвоночник, і розумієш, що він сам не може нічого зробити, як ти будеш сидіти в кріслі? Ти роздягаєшся і починаєш його мити. І при цьому ти врубаєшся хоча би в якусь долю біди.

А решта не врубається, і тому така парадоксальна фігня: люди гинуть незрозуміло за що! Попереду в них був ворог, який говорив на тій самій мові, що й вони. І позаду був ворог – командири, бо хлопців здавали за бабки. Поки вони почали розуміти: «Ага, нас зраджують!», і що треба якось те в мозгах перебороти і не виконувати накази, то загинула маса народу! Одним словом, то є величезний хаосний процес, який дуже довго буде в цій страні, і дуже шкода, що до того дійшло!

До речі, не обов’язково відносити пораненим хлопцям останні гроші, а варто просто прийти в госпіталь і посидіти з ними. Бо до парадоксальних ситуацій доходило. Неходячим пацанам привезли стриптизершу. Ну, не задушити ту сволоту?

Друга штука: сиділи хлопці з планшетами в руках на лавках, прийшла якась гнида з вулиці і забрала в них ті планшети, бо вони не могли побігти і відібрати.

Але є і інші приклади. Я знаю таку сім`ю – Інна, Вовчик та двоє дітей – Настя і Таня. Малі (одній 8, другій – 12) всі канікули провели в госпіталі: перев’язки, прання білизни. Їм не треба ні медалі, ні грамоти. Всі діти на морі були, а вони – в госпіталі, бо вони себе там знайшли!
А їхні батьки спустили все, що заробили на своєму бізнесі, їздили на передову, під обстріли. Нащо їм то треба? Варто в очі подивитись – і все зрозуміло. Мені, принаймні, того вистачило.

«Ніколи не буду засуджувати людину, не знаючи її долі»

Кузьма: «Патріотизм – це відчувати, що зле твоїй країні»

Кузьма рискнул подарить нашей журналистке Екатерине Данилиной свою книгу «Я, Паштєт і Армія» — «исключительно мужскую пьесу с использованием характерной военной риторики, способной существенно травмировать неадаптированную женскую психику»

— Как вы относитесь к тому, что многие авторитетные люди страны остаются равнодушными к происходящему? В том числе и артисты.
— Уроди!

— Многим украинским артистам запрещают въезд в Россию. Стоит ли нам ответить тем же?
— Питання філософське. Але є список людей, яких би я своїми руками задушив. Які їздили сюди, і мало того, що заробляли гроші – користувались дикою популярністю, а тепер обливають нас таким брудом просто ні за що!

Я з Боярським перед Новим роком знімав програму і був гордий, що Михайло Сергеєвич підкурив мені сигарету! Коли я почув, що він говорить про Україну… Що ми йому зробили? За що він так?
А Міхалков за що? А цей… поп …Охлобистін? Напевно, однією з частин патріотизму мала би бути чітка позиція відносно таких людей, які на нас «срали»! Ми маємо право їх не пустити до себе! Правильно? Тим більше, що наші артисти – ні «Океан Ельзи», ні «Бумбокс», які їздили туди, ніколи на Росію не гнали, а вели себе толерантно. На відміну від мене, бо я почав висловлюватись дуже радикально.

— А вам приходилось слышать в свой адрес «бандеровец»?
— Я, напевно, самий добрий бандерівець, який є на цьому світі. Я нікому в житті не зробив зла на фоні політичному.
Я можу сказати свою позицію на рахунок того, що я думаю, як я відношусь до когось. Але ніколи не буду засуджувати людину, не знаючи її долі. Як, наприклад, моя одногрупниця, з якою я 30 років тому вчився в інституті в Петрозаводську, в Росії. А зараз вона живе в Чілі, вчить мене, як мені поводити себе в Україні. Їй я чітко в трьох словах все пояснив. Я пробував дипломатично, а потім трьома словами обмежився.

— Друзей на фоне таких разногласий стало меньше?
— Скажу так. Мені дзвонив недавно чувак з Горлівки (ми зналися давно, він був організатором концертів), який чотири місяці тому стояв на блокпості на боці сепаратистів. А тепер він каже: «Стою зараз вдома на балконі, дивлюсь на своє мертве місто і думаю: який я ідіот, до чого ми все довели!».
Люди по-різному думають, одні так, одні по-іншому. Я абсолютно розділяю це, але я чітко знаю, що до того можна було не допровадити, і в тому винні всі президенти. Абсолютно. Від першого до останнього! Вся Верховна Рада, всі ті бєздєльники, які сидять, крадуть наші бабки!
Вони те замутили, а нам розгрібати чомусь. Несправедливо!

— Что вы будете делать, когда закончится война?
— Нап’юся жутко!

— А о чем сейчас больше всего хочется петь?
— Я казав: донедавна не хотілось взагалі ні про що! Потім мізки почали включатися і всьо, що я робив, то я на телефон, на диктофон собі намугикував. Поки не розкажу. Одна пісня є, яка називається «Кінець фільма», але треба дочекатися…

* * *

Этот сингл группа «Скрябин» презентовала за несколько дней до гибели своего лидера Андрея Кузьменко. Эта работа стала первой обнародованной из альбома, который должен был стать 21-м по счету в дискографии коллектива…

Кузьма: «Патріотизм – це відчувати, що зле твоїй країні»

(Фото Александра Прилепы)

Аплодисменты зазвучали абсолютно искренне

Сотни запорожцев почтили память Кузьмы Скрябина

Сотни горожан собрались 2 февраля на площади Октябрьской, чтобы почтить память Андрея Кузьменко.
Еще в пятницу Кузьма последний раз выступил для запорожских поклонников…

На Октябрьскую запорожцы принесли свечи, цветы, фотографии лидера группы «Скрябін», Флаг Украины. На стяге ребята написали «Андрей Кузьменко — вечная память». Несмотря на дождь, поток людей не прекращался.

На траурном митинге кто-то молчал, а кто-то не сдерживал слез. В какой-то момент одна из поклонниц Кузьмы сказала, что он не хотел, чтобы все вот так стояли и молчали, поэтому предложила спеть его песню. Девушку поддержали и вместе спели несколько хитов музыканта. Абсолютно искренне зазвучали аплодисменты как выражение всеобщей скорби и благодарности за творчество и все доброе и хорошее, что Андрей Кузьменко успел сделать в своей жизни. Вечная память…

О личном

Был заботливым мужем и «крейзи-отцом»

Андрей «Скрябин» (Кузьменко) личную жизнь не афишировал. Ему было 46, и женат он был один раз. В прошлом году Андрей и Светлана отметили 20-летие семейной жизни. Кузьма познакомился с будущей женой еще в школе — они учились в параллельных классах. И он всегда очень гордился тем, что его супруга — художница.

Пара жила в Киеве в частном доме недалеко от микрорайона Нивки. Растили единственную дочь Марию-Барбару (сейчас ей 17). Сложное имя девочке дали потому, что ее отец обожал польскую актрису Барбару Брыльску. Говорил, что это его любимый женский типаж, а жена Светлана на эту актрису похожа.

Кузьма называл себя крейзи-отцом и обожал свою Буську. Каждое утро, пока дочь была маленькой, он отвозил ее в лицей на уроки. При этом был строг в воспитании, и когда дочь стала подростком, ее звездный папа объявил в доме «комендантский час» — если девочка возвращалась домой позже назначенного времени, ее ждало наказание.

Сейчас дочь артиста учится на первом курсе столичного медуниверситета. Кстати, выбрав медицину, дочь тем самым повторила действия отца, который учился во Львовском мединституте на стоматолога, однако затем бросил учебу ради музыки, сообщает «КП в Украине».


Комментарии читателей